1922 рік. Закінчилася громадянська війна. Молода Радянська держава приступає до відновлення майже вщент зруйнованого господарства. Керівництво країни добре розуміло, спираючись на багатовіковий світовий досвід, що тільки хімічна промисловість - це та галузь народного господарства, яка може бути відновлена в самий короткий час і швидше за інші галузі давати прибуток, який був так необхідний молодій державі. Історія свідчить, що багато країн світу, які хотіли набути швидкого розвитку, починала з розвитку як раз хімічної промисловості. В минулому це такі країни як Німеччина, Швейцарія, а нині - Китай, Індія, Японія. На привеликий жаль нинішнє керівництво цього ще не збагнуло.
Починаючи з 1922 року поступово відроджується економічне життя заводу "Руссо-Краска", який після закінчення громадянської війни знаходився в дуже важкому стані. Розуміючи ту видатну роль хімічної промисловості, яка може сприяти швидкому розвитку держави, молода країна Рад приступає до відновлення зруйнованого господарства країни, в тому числі і Рубіжанського хімічного заводу. Рубіжанські хіміки в цей час працювали не тільки в старих цехах, але і опановували нові виробництва. Та з введенням кожного нового виробництва все чіткіше відчувалося, що з тим рівнем знань, який був властивий всім, починаючи від апаратника і слюсаря і кінчаючи технологом цеху, вирішити практично не можливо.
Весна 1925 року поклала початок новому етапу розвитку Рубіжанського хімічного заводу, який на той час вже було перейменовано в завод "Красное знамя". І вже тоді наш завод становиться флагманом аніліно-барвникової промисловості. Від виробництва випадкових продуктів хімічного напрямку, завод переходить на випуск барвників і напівпродуктів для них. А для цього потрібні були висококваліфіковані інженерні кадри, які могли б швидко і грамотно вирішувати ті складні проблеми, які виникали особливо при впровадженні нових виробництв. Українські ВУЗи таких спеціалістів не готували. А ті спеціалісти, які приїжджали за направленням з Москви, Ленінграду та інших великих міст у невеличке селище, яке тоді нараховувало всього декілька тисяч мешканців, довго не затримувалися. Відпрацювавши свої необхідні 2-3 роки, вони залишали завод і поверталися в свої великі міста з театрами, кінотеатрами, оперними театрами та іншими культурними закладами, про які не можна було і мріяти у невеличкому селищі Рубіжне, що розкинулося серед піщаних барханів.
З метою покращання ситуації із спеціалістами, які конче необхідні були швидко набираючому темпи росту підприємству, в 1927 році при заводі " Красное знамя" відкривається хімічний технікум на 75 чоловік. Буквально вже через два роки в невеличкому селищі міського типу по рішенню Наркомпрому УРСР на базі існуючого технікуму відкривається хіміко-технологічний інститут. Відкривають такий інститут не в Києві, не в Харкові чи то в Одесі , де вже були свої старі університети, політехнічні інститути з непоганою матеріальною базою та висококваліфікованими викладачами, а відкривають такий інститут в Рубіжному. Це був один із перших вищих навчальних закладів в Донецькому краї. Керівництво Радянської Влади прекрасно розуміло, що молі інженери, що прийшли в інститут з навколишніх сіл і міст, вже давно міцно вросли своїм корінням у свій рідний край і покинути його їм буде не так легко, як це було приїжджим спеціалістам з великих міст. Тому згодом більшість таких інженерів на все своє життя пов'язували свою долю з рідним заводом.
Багато сил і енергії в організацію і становлення Рубіжанського хіміко-технологіч-ного інституту вніс перший його директор молодий вчений-математик Я.І.Померанчук, в честь якого одна із вулиць міста, де знаходився інститут, носить імя цього вченого. В 1931 році для організації кафедри барвників та безпосередньої наукової допомоги заводу з Москви в Рубіжне направляють відомого радянського вченого, наукові праці якого були відомі всьому світу ("Основы синтеза красителей", 1925 год) - М.М.Ворожцова (старшого). Прибувши до Рубіжного М.М.Ворожцов очолює тільки що організовану ним наукову частину ЦЗЛ заводу і кафедру технології барвників хіміко-технологічного інституту. Для читання окремих лекцій та спецкурсів в інститут запрошуються такі відомі вчені в області барвників як О.Є.Порай-Кошіц, М.О.Ільїнський та ін. Вчені із світовим імям. В цей час в інституті працюють професора О.Є Кретон, А.А.Солонина, Е.П.Титович, дещо пізніше почали працювати професор Н.Ф.Силін, а , а після війни - і професор М.М.Орлов (автор першої монографії в радянському Союзі, присвяченій "Химии и технологи бризантных и взрывчатых вешеств"). До речі, вперше в Радянському Союзі спецкурс, присвячений вибуховим речовинам, почав читати в Рубіжанскькому хіміко-технологічному інституті професор А.А.Солонина, який на той час завідував кафедрою органічної хімії. Між іншим , могила з прахом цього великого вченого, патріота РХТІ знаходиться на рубіжанському кладовищі, і було б непогано, якби кафедра технології органічних речовин взяла опіку над нею.
Доречі цікавий факт з історії нашого інституту. Наскільки це був сильний вуз свідчить такий факт. Під час Великої Вітчизняної війни практично всі випускники Рубіжанського ХТІ, що перед війною закінчили кафедру технології органічних речовин і барвників по наказу особисто Й.В.Сталіна були відкликані із фронтів і направлені інженерами на воєнні хімічні заводи. Це свідчить про те, що вже тоді рубіжанський інститут був відомий як інститк, що здатний готувати висококваліфікованих інженерів. Під час окупації інститут було евакуйовано, а після звільнення Рубіжного від німецько-фашистських загарбників вже осінню 1944 року інститут повертається в Рубіжне і продовжує готовити спеціалістів для аніліно-барвникової промисловості. На жаль, у 1949 році властями було допущено велику помилку і приймається рішення паро закриття вищого учбового закладу в м. Рубіжному. Частина студентів переводиться в Харківський політехнічний інститут, де створюється кафедра барвників, а частина студентів переводиться в тільки що відкритий Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут. Помилково вважалося, що інститути у великих містах готуватимуть спеціалістів на біль високому рівні. При цьому не було враховано те, що мало місце перед відкриттям інституту, коли приїжджі спеціаліст через 2-3 роки залишали завод і поверталися в свої великі міста.
Радянська влада в короткий строк відбудувала майже повністю зруйновану війною промисловість, в тому числі і хімічну промисловість.. Наші фабрики і заводи за короткий проміжок часу досягли довоєнного рівня виробництва. Починаючи з другої половини п'ятидесятих років минулого століття, вся промисловість, в тому числі и Рубіжанський хімічний комбінат, швидко набирають гігантських темпів подальшого розвитку. Збільшують потужність відновлені старі цехи, один за одним стають до ладу нові цехи. Рубіжанський хімічний комбінат стає світовим монополістом у виробництв індігоїдних і тіоіндігоїдних барвників, кубових та антрахінонових барвників, дисперсних та активних барвників, а пізніше і люмінофорів. Один за одним ростуть в місті багатоповерхові будинки. Навколо міста піднімаються рукотворні соснові ліси, ховаючи в своїх обіймах піщані бархани. Вулиці міста прикрашають трояндові алеї. Рубіжанські барвники стають відомими не тільки в радянському Союзі, їх знають понад 50 країн світу.
Не пройшло і 7-10 років, як на гіганті аніліно-барвникової промисловості світового значення, адже хімкомбінат забезпечував своїми барвниками понад 50 країн світу (мабуть наші барвники все ж таки були конкурентноздатні !), як на комбінаті різко відчувся дефіцит нженерних кадрів. Адже в заводоуправлінні на керівних посадах, технологами цехів, майстрами змін працювали спеціалісти, в кращому випадку з дипломом технікуму, а то і з середньою освітою. Вирішувати складні технологічні проблему часто-густо їм було вже не під силу. Необхідні були більш глибокі знання.
Така ж ситуація спіткала і нашого сусіда - Сєвєродонецький хімкомбінат "Азот", який тільки що почав нарощувати темпи виробництва добрив та синтезу ряду органічних продуктів. І в 1959 році міська влада та керівництво обох комбінатів звертається з проханням до вищих органів влади відкрити в м. Рубіжному вищий навчальний заклад. І осінню 1959 року зявився Рубіжанський загальнотехнічний факультет Харківського політехнічного інституту, де вже в перший рік навчалося 620 студентів. Директором призначають талановитого хіміка-органіка Плакідіна Валентина Леонідовича. Це була людина надзвичайно високої ерудиції і культури, невичерпної енергії. Дякуючи високим організаторським здібностям Плакідіна Вал.Л. загальнотехнічний факультет вже в 1963 році було реорганізовано у філіал ХПІ ім.. В.І.Леніна, на якому навчалося вже 2125 студентів. За короткий проміжок часу було збудовано два лабораторних корпуси, а потім і два навчальних корпуси. Рубіжанський філіал виходить на перше місце в союзі по площі навчальних приміщень на одного студента. В 1969 році число студентів в філіалі досягло 390 чоловік.
З приходом на кафедру технології барвників Якобі В.О., в філіалі відкривається аспірантура, де кожен рік захищали по 2-3 дисертації кандидата наук. В цей період в філіалі проводиться Всесоюзна конференція, присвячена технології барвників, а також конференція, присвячена хімії озону. Потім все це, як кажуть, затихло. Доля кидала інститут в різні сторони. То передавали філіал у Ворошиловградський машинобудівний інститут, то приєднували до Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, то знову приєднали до Луганського машинобудівного інституту і вже понад 10 років наш вищий учбовий заклад є структурним підрозділом Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля.
Текст - Олександр Ісак, кандидат хімічних наук, доцент , викладач інституту з 1961 року.
Додатково:
Історія кафедри вищої математики та комп'ютерних технологій
Історія кафедри екології
Історія кафедри економіки підприємств та прикладної статистики
Історія кафедри загальної фізики та технічної механіки
Історія кафедри загальнохімічних дисциплін
Історія кафедри технології високомолекулярних сполук
Історія кафедри технології органічних речовин
Історія кафедри філософських та гуманітарних дисциплін
Починаючи з 1922 року поступово відроджується економічне життя заводу "Руссо-Краска", який після закінчення громадянської війни знаходився в дуже важкому стані. Розуміючи ту видатну роль хімічної промисловості, яка може сприяти швидкому розвитку держави, молода країна Рад приступає до відновлення зруйнованого господарства країни, в тому числі і Рубіжанського хімічного заводу. Рубіжанські хіміки в цей час працювали не тільки в старих цехах, але і опановували нові виробництва. Та з введенням кожного нового виробництва все чіткіше відчувалося, що з тим рівнем знань, який був властивий всім, починаючи від апаратника і слюсаря і кінчаючи технологом цеху, вирішити практично не можливо.
Весна 1925 року поклала початок новому етапу розвитку Рубіжанського хімічного заводу, який на той час вже було перейменовано в завод "Красное знамя". І вже тоді наш завод становиться флагманом аніліно-барвникової промисловості. Від виробництва випадкових продуктів хімічного напрямку, завод переходить на випуск барвників і напівпродуктів для них. А для цього потрібні були висококваліфіковані інженерні кадри, які могли б швидко і грамотно вирішувати ті складні проблеми, які виникали особливо при впровадженні нових виробництв. Українські ВУЗи таких спеціалістів не готували. А ті спеціалісти, які приїжджали за направленням з Москви, Ленінграду та інших великих міст у невеличке селище, яке тоді нараховувало всього декілька тисяч мешканців, довго не затримувалися. Відпрацювавши свої необхідні 2-3 роки, вони залишали завод і поверталися в свої великі міста з театрами, кінотеатрами, оперними театрами та іншими культурними закладами, про які не можна було і мріяти у невеличкому селищі Рубіжне, що розкинулося серед піщаних барханів.
З метою покращання ситуації із спеціалістами, які конче необхідні були швидко набираючому темпи росту підприємству, в 1927 році при заводі " Красное знамя" відкривається хімічний технікум на 75 чоловік. Буквально вже через два роки в невеличкому селищі міського типу по рішенню Наркомпрому УРСР на базі існуючого технікуму відкривається хіміко-технологічний інститут. Відкривають такий інститут не в Києві, не в Харкові чи то в Одесі , де вже були свої старі університети, політехнічні інститути з непоганою матеріальною базою та висококваліфікованими викладачами, а відкривають такий інститут в Рубіжному. Це був один із перших вищих навчальних закладів в Донецькому краї. Керівництво Радянської Влади прекрасно розуміло, що молі інженери, що прийшли в інститут з навколишніх сіл і міст, вже давно міцно вросли своїм корінням у свій рідний край і покинути його їм буде не так легко, як це було приїжджим спеціалістам з великих міст. Тому згодом більшість таких інженерів на все своє життя пов'язували свою долю з рідним заводом.
Багато сил і енергії в організацію і становлення Рубіжанського хіміко-технологіч-ного інституту вніс перший його директор молодий вчений-математик Я.І.Померанчук, в честь якого одна із вулиць міста, де знаходився інститут, носить імя цього вченого. В 1931 році для організації кафедри барвників та безпосередньої наукової допомоги заводу з Москви в Рубіжне направляють відомого радянського вченого, наукові праці якого були відомі всьому світу ("Основы синтеза красителей", 1925 год) - М.М.Ворожцова (старшого). Прибувши до Рубіжного М.М.Ворожцов очолює тільки що організовану ним наукову частину ЦЗЛ заводу і кафедру технології барвників хіміко-технологічного інституту. Для читання окремих лекцій та спецкурсів в інститут запрошуються такі відомі вчені в області барвників як О.Є.Порай-Кошіц, М.О.Ільїнський та ін. Вчені із світовим імям. В цей час в інституті працюють професора О.Є Кретон, А.А.Солонина, Е.П.Титович, дещо пізніше почали працювати професор Н.Ф.Силін, а , а після війни - і професор М.М.Орлов (автор першої монографії в радянському Союзі, присвяченій "Химии и технологи бризантных и взрывчатых вешеств"). До речі, вперше в Радянському Союзі спецкурс, присвячений вибуховим речовинам, почав читати в Рубіжанскькому хіміко-технологічному інституті професор А.А.Солонина, який на той час завідував кафедрою органічної хімії. Між іншим , могила з прахом цього великого вченого, патріота РХТІ знаходиться на рубіжанському кладовищі, і було б непогано, якби кафедра технології органічних речовин взяла опіку над нею.
Доречі цікавий факт з історії нашого інституту. Наскільки це був сильний вуз свідчить такий факт. Під час Великої Вітчизняної війни практично всі випускники Рубіжанського ХТІ, що перед війною закінчили кафедру технології органічних речовин і барвників по наказу особисто Й.В.Сталіна були відкликані із фронтів і направлені інженерами на воєнні хімічні заводи. Це свідчить про те, що вже тоді рубіжанський інститут був відомий як інститк, що здатний готувати висококваліфікованих інженерів. Під час окупації інститут було евакуйовано, а після звільнення Рубіжного від німецько-фашистських загарбників вже осінню 1944 року інститут повертається в Рубіжне і продовжує готовити спеціалістів для аніліно-барвникової промисловості. На жаль, у 1949 році властями було допущено велику помилку і приймається рішення паро закриття вищого учбового закладу в м. Рубіжному. Частина студентів переводиться в Харківський політехнічний інститут, де створюється кафедра барвників, а частина студентів переводиться в тільки що відкритий Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут. Помилково вважалося, що інститути у великих містах готуватимуть спеціалістів на біль високому рівні. При цьому не було враховано те, що мало місце перед відкриттям інституту, коли приїжджі спеціаліст через 2-3 роки залишали завод і поверталися в свої великі міста.
Радянська влада в короткий строк відбудувала майже повністю зруйновану війною промисловість, в тому числі і хімічну промисловість.. Наші фабрики і заводи за короткий проміжок часу досягли довоєнного рівня виробництва. Починаючи з другої половини п'ятидесятих років минулого століття, вся промисловість, в тому числі и Рубіжанський хімічний комбінат, швидко набирають гігантських темпів подальшого розвитку. Збільшують потужність відновлені старі цехи, один за одним стають до ладу нові цехи. Рубіжанський хімічний комбінат стає світовим монополістом у виробництв індігоїдних і тіоіндігоїдних барвників, кубових та антрахінонових барвників, дисперсних та активних барвників, а пізніше і люмінофорів. Один за одним ростуть в місті багатоповерхові будинки. Навколо міста піднімаються рукотворні соснові ліси, ховаючи в своїх обіймах піщані бархани. Вулиці міста прикрашають трояндові алеї. Рубіжанські барвники стають відомими не тільки в радянському Союзі, їх знають понад 50 країн світу.
Не пройшло і 7-10 років, як на гіганті аніліно-барвникової промисловості світового значення, адже хімкомбінат забезпечував своїми барвниками понад 50 країн світу (мабуть наші барвники все ж таки були конкурентноздатні !), як на комбінаті різко відчувся дефіцит нженерних кадрів. Адже в заводоуправлінні на керівних посадах, технологами цехів, майстрами змін працювали спеціалісти, в кращому випадку з дипломом технікуму, а то і з середньою освітою. Вирішувати складні технологічні проблему часто-густо їм було вже не під силу. Необхідні були більш глибокі знання.
Така ж ситуація спіткала і нашого сусіда - Сєвєродонецький хімкомбінат "Азот", який тільки що почав нарощувати темпи виробництва добрив та синтезу ряду органічних продуктів. І в 1959 році міська влада та керівництво обох комбінатів звертається з проханням до вищих органів влади відкрити в м. Рубіжному вищий навчальний заклад. І осінню 1959 року зявився Рубіжанський загальнотехнічний факультет Харківського політехнічного інституту, де вже в перший рік навчалося 620 студентів. Директором призначають талановитого хіміка-органіка Плакідіна Валентина Леонідовича. Це була людина надзвичайно високої ерудиції і культури, невичерпної енергії. Дякуючи високим організаторським здібностям Плакідіна Вал.Л. загальнотехнічний факультет вже в 1963 році було реорганізовано у філіал ХПІ ім.. В.І.Леніна, на якому навчалося вже 2125 студентів. За короткий проміжок часу було збудовано два лабораторних корпуси, а потім і два навчальних корпуси. Рубіжанський філіал виходить на перше місце в союзі по площі навчальних приміщень на одного студента. В 1969 році число студентів в філіалі досягло 390 чоловік.
З приходом на кафедру технології барвників Якобі В.О., в філіалі відкривається аспірантура, де кожен рік захищали по 2-3 дисертації кандидата наук. В цей період в філіалі проводиться Всесоюзна конференція, присвячена технології барвників, а також конференція, присвячена хімії озону. Потім все це, як кажуть, затихло. Доля кидала інститут в різні сторони. То передавали філіал у Ворошиловградський машинобудівний інститут, то приєднували до Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, то знову приєднали до Луганського машинобудівного інституту і вже понад 10 років наш вищий учбовий заклад є структурним підрозділом Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля.
Текст - Олександр Ісак, кандидат хімічних наук, доцент , викладач інституту з 1961 року.
Додатково:
Історія кафедри вищої математики та комп'ютерних технологій
Історія кафедри екології
Історія кафедри економіки підприємств та прикладної статистики
Історія кафедри загальної фізики та технічної механіки
Історія кафедри загальнохімічних дисциплін
Історія кафедри технології високомолекулярних сполук
Історія кафедри технології органічних речовин
Історія кафедри філософських та гуманітарних дисциплін
